Підгірці - село в Бродівському районі Львівської області. Населення становить 1 400 осіб. Перша історична згадка про село міститься в градських актах від 1445 p., де згадується дворик Батиїв у селі Підгори. У VIII-X століттях на околиці Підгірців на одній із гір існувало давньоруське укріплене поселення Пліснесько. Згідно з археологічними дослідженнями, городище займало близько 160 га, було оточене системою земляних валів та ровів, загальна довжина яких становила приблизно 7 км. Це була найбільша й найкраща пам'ятка руських фортифікаційних споруд. Укріплення ставилися починаючи з X ст., вони весь час удосконалювалися, а остаточно сформувалися в ХІІ-ХІІІ ст. Під різними назвами село згадується в літописах 1188 року, у зв'язку з невдалою спробою князя Романа Галицького вигнати з Пліснеська галицьких бояр та їх союзників - угорських феодалів. У 1233 році літописна згадка повідомляє про перемогу в Пліснеську Данила Романовича над боярами Арбузовичами.

У другій половині XVII - на початку XVIII ст. село було власністю Конєцпольських (1646-1682 pp.) і Собеських (1682-1720 pp.).

Протягом 1635-1640 pp. за вказівкою коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського було побудовано підгорецький замок під керівництвом відомого архітектора Андре дель Аква, який зберігся і донині. Він був одним із найкращих в Європі зразків поєднання ренесансно-барокового палацу з бастіонними укріпленнями. Замок мав квадратну форму. Зі сходу, півдня й заходу замок оперізує смуга оборонних укріплень, оточена глибоким ровом та земляними валами.

Замок оточений двома парками: на півночі - парком італійського стилю (на терасах), на півдні - регулярним парком французького стилю в спрощених формах. Для створення італійського стилю використали фонтан і мармурові скульптури.

У 1720 р. замок, разом із численними селами, перейшов від сина Яна III - Костянтина до Жевуських. Вацлав Жевуський зібрав у замку велику колекцію цінних картин, книг, зброї, меблів. Переніс сюди також все найцінніше з Одеського замку. Перед замком завжди стояла парадна військова варта, декілька гармат. У палаці відбувалися гучні забави, які тривали тижнями, і на які з’їжджалася навколишня шляхта. їх супроводжували феєрверки, військові паради та гарматні залпи. Біля замка було побудовано корчму-заїзд (XVIII ст.), у замковому парку прогулювалися рідкісні птахи, на заїжджому дворі розташовувався старовинний сонячний годинник, який зберігся й донині. За проектом самого Вацлава Жевуського був збудований костьол, що і став його усипальнею.

Северин Жевуський не зупинявся ні перед чим, щоб збільшити своє багатство. Він навіть займався пошуками скарбів на підвладній йому території «Пліснеського городища», по-хижацьки вирубував ліси, нещадно експлуатував селян. В гонитві за багатством він влаштував у замку алхімічну лабораторію, де намагався перетворювати неблагородні метали на золото. Замок реставрувався у 1752-1763 pp.

З кінця XVIII ст. замок почав занепадати, багато цінних витворів мистецтва пропало.

На початку XX ст. його власниками стали Сангушки, була проведена ґрунтовна реставрація палацу, тоді ж в ньому почав діяти музей. У замку була чудово прикрашена їдальня - величезний зал із портретом гетьмана Конєцпольського на стелі та цілою серією портретів державних і мистецьких діячів (72 портрета), а також інші твори мистецтва. Чорний мармуровий стіл, перевезений з Одеська, на якому хрестили короля Яна III Собеського, більярд і стародавнє фортепіано додавали інтер'єру неповторної краси. Були в замку кармазинова кімната, а також китайський, золотий, дзеркальний, мозаїчний, зелений кабінети. Окрім цього, в замку був арсенал, величезна бібліотека та архів. Окремо зберігалися особисті речі короля Яна ІІІ Собеського та трофеї, здобуті в битвах Вацлавом і Северином Жевуськими.

Під час Другої світової війни споруда сильно постраждала. У 1956 р. замок охопила велика пожежа. У 60-х pp. замок відреставрували.